Як це не дивно перші двадцять п*ять
думав завзято впертий "Я все можу".
Здавалось землю зміг би всю піднять,
якщо не більше ,щось на неї схоже.

Які зухвалі самовпевнені слова,
помилки юності ,майже гріхи
пройдуть крізь фільтр часу як у пісок вода
як молоде вино порвуть старі міхи.

Наступні двадцять п*ять навчивсь казати
Я зміг би ,зможу,але якщо Бог дозволить,
Я зміг би ,тільки варто побажати
Болячки якщо чи погода не пошкодить.

Літа найкращі ,за дітей тривога,
Зі вчора йду через сьогодні в завтра,
з Адама недокаяний до Бога,
Вже й пізно вчитись ,вже маленька парта.,

Вчитись- можливо ,але каятись вже час-
наступні двадцять п*ять як домандрую,
останній якщо Бог продовжить клас,
Й безсилля перед Ним своє відчую.

Якщо допустить Бог і тільки потім я,
як Бог дозволить все здолати зможу,
тепер без Бога ні хвилини в днях,
до Нього в першу чергу я прихожу.