Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.7 | 36 голосів )
Франчук: довіряйте все Богу!
Його злословили за Правду
Всі сторінки

Франчуки

Через великі утиски нам слід входити у Боже Царство – так колись навчали апостоли, зміцняючи учнів. Також апостол Павло наставляє: Та й усі, хто хоче жити побожно у Христі Ісусі, будуть переслідувані. (Тим.3:12) І хоч через важкі випробування проходить життя християнина, знаймо, що "...вірний Бог, Який не попустить, щоб ви випробовувалися більше, ніж можете, але при спробі й полегшення дасть, щоб знести могли ви її". (1Кор.10:1)

Такою є дорога християнина, таку дорогу пройшов Олександр Франчук, і його діти наслідують цей приклад...


Олександр Якович Франчук залишався вірним Богу аж до самої смерті, не зважаючи на погрози атеїстичної влади, тюремні заслання, штрафи, переслідування, знущання. Олександр та його дружина Лія прищипили любов до Бога у своїх дев’ятьох дітей. Господь доручив Олександру Франчуку служіння пресвітера у м.Гнівань Вінницької області, всі сусіди покаялися, і з їхньої сім’ї виросла благословенна церква. Франчуки побудували велику хату, і там проводилися зібрання віруючих,  а також їхній дім служив притулком для гонимих християн.

Його другий син - Павло Франчук, наслідуючи приклад батькової віри, переживши на собі незаслужені милості Божі, також удостоївся терпіти зневагу і знущання за ім’я Христове та за свідчення про великі діла Божі, які Господь явив у його житті.

Павло Франчук народився 21 квітня 1955 року у с. Гриженці, Вінницької області в Україні. Після закінчення залізничного технікуму, восени 1974 року його призвали до служби в армії аж у м.Біробіджан, що є столицею Єврейської автономної республіки на Далекому Сході. Там за свідчення Христа терпів нещадні знущання від офіцерів, врешті був вивезений у безлюдну тайгу помирати від голоду і холоду. Але в той час Господь врятував Павла від загибелі, однак внаслідок численних укусів енцефалітних кліщів була уражена його нервова система, і лікарі констатували неминучу смерть. Павло вже був повністю паралізований, глухий, німий та сліпий. Він уже був готовий до переходу у вічність, але Бог має інші плани: Господь явив велику милість до помираючого та оздоровив його, і повелів звіщати по цілому світу про те, що зробив Господь.

Усі сусіди, побачивши чудо Боже, увірували Богу, пізнавши, що Бог живий. З усіх районів, де тільки чули про Боже чудо, з’їжджалися люди, щоб переконатися, що Бог реальний. Та ворог душ людських в особі тодішніх каґебістів сильно противився тому, і різними способами залякували та погрожували Павлові, лиш би він відмовився свідчити про Божі чудеса в його житті. Вони вимагали від нього написати спростування, ніби це не Бог його зцілив, але він не міг погодитися на таку угоду.

Незважаючи на те, що каґебісти намагалися знищити церкву, припинити свідчення про очевидні діла Божі, але, вірний Господь Своєму слову, злочинні дії тодішньої влади не змогли зупинити те, що робив Бог через Своїх дітей. Господь зберіг життя Павла від переслідувань, і врешті у 1989 році склалися обставини, що йому довелося покинути рідних та емігрувати до США, де надали йому притулок. Господь зробив все для того, щоб Павло Франчук міг далі звіщати Євангеліє, свідкуючи по цілому світу про те, що зробив Господь в його житті.

Тим часом і в Україні, здавалось, уже минулися часи гонінь та переслідувань, вже можна було вільно проповідувати Євангеліє, але ворог продовжував противитись розповсюдженню правди.

Відтак у 1994 році прийшло ще одне випробування на сім'ю Франчуків. Тоді покаялися дві сестрички, що навчалися в технікумі. Але їхні батьки сильно спротивилися цьому, і дівчата боялися приїжджати додому, а тому іноді на вихідні відвідували дім Франчуків. Одного разу, близько 23 години ночі односельчани тих дівчат, вирішивши вчинити розправу над «сектантами», добре випили і приїхали до Франчуків з ланцюгами на руках. Дівчат тоді не було вдома. Проте нападники увірвалися в дім і почали страшне побоїще: нанесли важкі тілесні ушкодження старенькій Лії, сильно розсікши їй голову, пробили череп, а діти кинулися рятувати її. А в той час розбійники звалили з ніг батька сім'ї Олександра, стали бити і душити його, а потім взяли за ноги і потягнули в машину, посадили його на задньому сидінні і повезли в лісосмугу, погрожуючи повішанням. Дорогою нетверезі нападники, сидячи поруч, знущалися над ним як могли: били його і руками і тим, що мали під руками. Поламали ребра, побили нирку, печінку, пальцями розривали йому ніс, рот, виколочували очі, вуха понадривали – лише на верхніх жилах висіли.

Коли близькі та міліція наздогнали розбійників, зупинили їх, скинувши автомобіль в кювет, відібрали батька, який вже не подавав ознак життя, був весь облитий кров’ю, з вичавленими очима, і настільки понівечений, що годі було сподіватися, що Господь ще продовжить його життя. Олександра непритомного у важкому стані доставили в лікарню.

Тим часом Павло Франчук, вже тоді проживаючи в Америці, зробив усе можливе, щоб забрати батька до себе. Слідчі вимагали від Олександра підписати необхідні документи, щоб покарати тих злочинців, які так жорстоко обійшлися з ним. Але цей страждалець сказав: «Я постраждав за Ім’я Ісуса Христа, і жодного підпису на суд давати не буду. Я залишаю це їм на свідоцтво. І нехай Господь їхнє серце розкриє, і прикличе до себе. Ось моє бажання!»
Тоді й у консульстві США, перевіривши факти, наполягали, щоб Олександр підписав документи, засвідчивши проти кривдників, але й їм він відмовив: «Навіть якщо ви не дозволите мені зустрітися з сином, все одно підписувати на це жодних паперів не буду. Я їм все прощаю». Проте через три місяці батькам Павла Франчука дозволили виїхати до сина. Виїжджаючи з України, вони все залишили, передавши свій будинок громаді віруючих, де й сьогодні проходять зібрання, в ім’я Ісуса Христа.

Павло дуже переживав і молився за свого батька, що він абсолютно сліпий і не може нічого бачити. І там в Америці про цей випадок дізнався один професор, що спеціалізувався по очах, доктор Боріс, член баптистської церкви. Незважаючи на те, що усі клініки відмовились допомогти 64-річному Олександру, цей доктор вирішив взятися за цю відчайдушну справу, говорячи: «Страждальцю я готовий допомогти, і допоможу за свої кошти. Моліться, а я буду працювати». Було проведено 6 операцій, і було відновлено зір, одне око на 100%, а друге на 30%, і за це доктор Боріс витратив близько 400 тис. доларів власних коштів.

Однак, недовго Олександр радів можливістю бачити своїх рідних – внаслідок значних пошкоджень його почало паралізувати. Прийшов час, і батько скликавши усіх дітей, повідомив, що в цей день буде його перехід. Він помирав при свідомості, як мученик за Христа, а помираючи, дав дітям такий заповіт: "Не мстіть за себе. Дайте місце гніву Божому. І довіряйте все Богу..." І відійшов у вічність.


Блаженні вигнані за правду

Павла Франчука рукоположили на служіння євангеліста у церкві «Суламіта»,  що в м.Портланді, і він продовжував звіщати Євангеліє, Христа розп’ятого, Божую силу та Божу премудрість не лише в Америці, але й в Україні, а також у різних країнах світу.
Минав час, але ворог не здавався, не міг змиритися з тим, що свідчення про реального Бога розповсюджується, а люди через покаяння приходять до Бога.

У квітні 2011 року проти Павла Франчука, а також проти багатьох інших Божих мужів, піднявся сам сатана, заволодівши свідомістю деяких віровідступників, які розгорнули масову наклепницьку атаку в мережі Інтернет проти Церкви Христової, зневажаючи Бога і всіх, хто надію покладає на Нього, поширюючи всіляку неправду. А це сповняються слова, які залишили нам на згадку апостоли: А ви, улюблені, згадуйте слова, що їх давніше казали апостоли Господа нашого Ісуса Христа, які вам говорили: За останнього часу будуть глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями та безбожністю. Це ті, хто відлучується від єдности, тілесні, що духа не мають. (Юд.1:17-19)

Жертвою цієї неправди став Микола Захарович Михальчук – пресвітер церкви Суламіта, у якій служили сім’я Франчуків. Підступом диявол обманув також старшого брата Павла, його звуть Ілья, який вже давно не має миру з рідними. Ілья відверто зізнався у невірстві, начебто Бог не може творити в житті його брата такі чудеса, яких він не бачив, хоча не зміг заперечити те, що бачив на власні очі – як Господь зцілив паралізованого брата.
Ми запиталися у їх 77-річної матері Лії, дружини покійного Олександра, чому Ілья злословить брата, і вона пояснила це так: «Ілля дуже духовно впав. У нього обставини сімейні дуже важкі склалися. Мені його дуже шкода, я за нього плакала і плачу ... я не знаю яка причина, чи то якась заздрість виникла чи що ... зрештою дуже неправильно поступив наш брат служитель. Він як пішов в Інтернет, накопав цього бруду, то треба було Павлику спершу зателефонувати, а не Іллюші. Але він знав, що між ними немає згоди. Тим самим він поранив моє серце до краю. Бо те що я весь час плакала і молилася, щоб Господь дав мир, і воно вже йшло до миру. Але ось так підкинули вогонь, щоб брат в брата каменем кидав... не знаю чому так. Ілля не правий, не правий, він шукає в комусь, а себе не хоче побачити ... але його служитель підтримав ... помилка була звісно більше за служителем, але нехай його Господь урозумляє. Ми нічого не маємо, ми все прощаємо, все прощаємо, бо нам Бог завжди прощав.»

Служитель, повіривши безпідставним наклепам цих глузіїв, зробив помилку, що вийшов на контакт з одним із зачинщиків скандалу, якого звуть Сашком. У розмові з ним, служитель допустив деякі нерозсудливі твердження, а Сашко тим часом записував усі розмови у файл, і це йому пригодилося для подальшого шантажу. Ось витяг з листа, якого написав Сашко на адресу церкви Суламіта: «...Итак, зная это я делал записи своих разговоров – и если не будет через пару дней официальной реакции вашей общины от лица Захаровича. Я все эти записи выброшу в сеть и пусть люди видят, слышат и знают какие игры ведутся в христианстве 50...»

Відтак служителі церкви «Суламіта» скликали збори і стали шукати зачепку аби покарати Павла. Та не могли ні до чого вчепитися, однак виявили деякі неточності: в одному із записів свідчень знайшли, що Павло обмовившись, сказав «стаціонарного» замість «заочного» навчання, а також переплутав ім’я свого товариша.  Служителі  дуже поспішали, у результаті склали рішення братерської ради, в якому допустили ряд неправдивих звинувачень та логічних помилок.  Незважаючи на те, що більшість служителів не підписали це ганебне рішення, його ще й опублікували в Інтернеті, а самого Франчука взяли на замітку фактично за обмовки. Однак, Павло визнав свої помилки і публічно перед церквою і Богом покаявся в тому, що допускав неточності.

Проте, щоб задовольнити бажання віровідступників та приховати своє лукавство, служителі церкви змушені були спотворити інформацію про покаяння, подавши її так, ніби Павло Франчук визнав свідчення про Божі діла в його житті недостовірними. Саме ця сумна неправда облетіла весь світ і стривожила серця багатьох віруючих.

Однак, мати Павла Франчука засвідчила: «І все що ми переживали це правда, але сатана востав з самого пекла, щоб розбити і зруйнувати. Один Господь моє серце знає... це дуже велике діло Господь робив у житті, а сатана зараз хоче це очорнити і не дати, щоб він благовістив, щоб трудився і звіщав істину... І сильно помилилися ті, хто поліз туди, в той Інтернет...
Але ось таке ще нам потрібно страждання перенести. Дай Боже сили всім прощати. Бо я знаю, що без волі Божої волосся не падає з голови. Я знаю, що Господь для чогось готує. Значить потрібно перенести це приниження, і це діти розуміють - я ж з ними живу.»


Павло Франчук прокоментував це так: «те що мною пережито, те й кажу, а те що не пережито - я того не казав, і казати не намірений. Сперечатися, доводити, як це багато хто робить, я не буду... Свідкуючи, я лише показую, яку милість Господь робить, як Господь береже, те що для мене на яву було показано і дано Богом... Я нікого не примушую вірити, тому що є Господь, Якому треба вірити, і є Ісус, Який дає спасіння, бо спасіння лише через віру в Ісуса Христа.»

Безумовно, кожен істинний християнин, подібно як і Павло Франчук, переживає у своєму житті Божі діла, а свідкуючи про них, ми лише показуємо і доказуємо, що Боже Слово має силу, і віруючий обітницям Божим не буде засоромлений. Згадаймо слова апостола Павла про його свідчення: А я, як прийшов до вас, браття, не прийшов вам звіщати про Боже свідоцтво з добірною мовою або мудрістю... І слово моє й моя проповідь не в словах переконливих людської мудрости, але в доказі духа та сили, щоб була віра ваша не в мудрості людській, але в силі Божій! (1Кор.2:1,4-5)

Але саме тому світ завжди востає проти живого свідчення про Бога. Та Ісус Христос наперед сказав такі слова: Блаженні ви будете, коли люди зненавидять вас, і коли проженуть вас, і ганьбитимуть, і знеславлять, як зле, ім'я ваше за Людського Сина. Радійте того дня й веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах. (Лук.6:22-23)

Такої честі удостоюються вірні послідовники Ісуса Христа, і цей шлях проходить сім’я Франчуків, яких зненавиділи за Боже свідчення, їх прогнали, зганьбили і знеславили за ім’я Христове.

Апостол Петро потішає: Але через те, що берете ви участь у Христових стражданнях, то тіштеся, щоб і в з'явленні слави Його раділи ви й звеселялись. Коли ж вас ганьблять за Христове Ім'я, то ви блаженні, бо на вас спочиває Дух слави й Дух Божий. Ними Він хулиться, а вами прославляється. (1Петр.4:13-14)

Нехай Бог допоможе зневаженим в цьому світі за ім’я Христове з радістю переносити всякі скорботи, бо в цьому буде прославлений Господь!

Андрій Ткач

Примітка:
Редакція «Джерело» перевірила усі «факти» та звинувачення проти Павла Франчука, які поширювалися в Інтернеті, ми мали розмову з представниками різних сторін, спілкувалися зі свідками та переконалися, що всі звинувачення є безпідставними наклепами, в основі яких лежить невірство, заздрість, підозри, неприязнь, нерозсудливість, а ми знаємо, що все це плоди лукавого.


Поділитися:
[+]
Сподобалось
31

Коментарі 

 
+13 #1 22.09.2011 19:01
слава Богу за таку людину,в наш час таких одиниці.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити