О небесний мій краю, до тебе я лину

Крізь життєві турботи і ношу скорбот,

Прийде час і назавжди цю землю покину,

Вічний дух полетить до небесних висот.



На землі цій немає для мене спокою,

Чи дочасну хатину я домом назву?

Моє серце щемить від розлуки з Тобою,

Подорожній я тут і на мить лиш живу.



Тількі тішусь думками у мріях щоденних,

Що марнотне й забігане в праці життя,

Закінчиться колись і в поривах надхненних,

Свого Батька я бачу і з Ним майбуття.



Побіжу я до Нього немов та дитина,

У відкриті обійми до Батька впаду,

Він пригорне мене немов рідного сина,

І до вічного дому я з Ним увійду.



І ніщо не зрівняється з небом просторим,

Ні багацтва земні, ні вінці нагород,

Там ми пісню нову заспіваємо хором,

Там в єдине зільється Господній народ.



Я у мріях це бачу і дух мій радіє,

Ти у славі і силі на хмарах грядеш,

Від думок лиш оцих аж душа молодіє,

Скоро церкву свою Ти до Себе візьмеш.

"А Дух і невіста говорять: "Прийди!" А хто чує, хай каже: "Прийди!" І хто прагне, хай прийде, і хто хоче, хай воду життя бере дармо!" Об. 22:17