“Великий, світлий і радісний день у моєму житті! Ні – найбільший, найсвітліший, найрадісніший день у всьому моєму довгому і трудящому житті! П’ятидесятилітня моя мрія й тридцятилітня моя робота сповнилася – ось моя вся життєва праця лежить на столі переді мною. Біблія моєю рідною мовою, мені найдорожчою мовою, мовою українською!… Радіймо і веселімося цього дня! Бож Біблія – підвалина нашого життя, нашої культури!” – запис у щоденнику Івана Огієнка в день виходу з друку першого примірника Біблії українською мовою.

У світовому співтоваристві здавна утвердилися загальновизнані критерії віднесення того чи іншого народу до числа культурних чи цивілізованих націй. Назву два з них, які на мій погляд, найголовніші.
По-перше, це наявність у якогось народу видатних діячів на культурно-духовній ниві – тих геніїв, хто творить світового рівня шедеври у сферах літератури, музики, живопису, скульптури.
По-друге, існування перекладів його національною мовою найвидатніших творів світової літератури. І в першу чергу – невичерпного джерела мудрості, пізнання людини й Бога – Біблії.
Доведено, що існує зворотний зв’язок між Біблією і мовою, на яку її перекладають. У всіх випадках зафіксовано благотворний вплив мови Біблії на кожну з національних мов: вони збагачуються новими морально-етичними поняттями, засвоюють досі невідомі їм граматичні конструкції.
І, мабуть, ні в кого не виникне сумніву, що мові, якою перекладено Біблію, гарантоване майбутнє, вона ніколи не загине. Через причини переважно політичного характеру наш народ, маючи свою багату, мелодійну і добре розвинену мову, довгий час змушений був пізнавати Божі істини за допомогою мертвої, а тому малозрозумілої, церковнослов’янської мови, а згодом мовами сусідніх народів… Жителі Закарпаття читали Біблію угорською мовою, Буковини – румунською, галичани змушені були ознайомлюватися з нею на польській мові, жителі Придніпров’я і Слобожанщини були привчені до російського перекладу Біблії.
Багато видатних українців усвідомлювали не стільки ненормальність, а й трагічність такої ситуації, її небезпеку для майбутнього свого народу.
Одним з тих, хто хотів чимось зарадити цій біді, був Тарас Шевченко. Проте через брак богословської освіти, незнання давніх мов він не брався перекладати всі Біблійні тексти. Єдине, що встиг зробити наш поет, – це виконати дуже вдалі переклади декількох псалмів.
По-справжньому за переклад Біблії взявся друг та однодумець Тараса Шевченка Пантелеймон Куліш. Але й він, незважаючи на високу освіту, талант поета і знання мов, не міг самостійно виконати цю колосальну роботу. Її вдалося завершити через те, що допомагали: відомий прозаїк, богослов за освітою, Іван Нечуй-Левицький та видатний вчений-фізик, професор Празького університету, знавець багатьох мов Іван Пулюй. І в січні 1904 року Біблія вийшла у світ під заголовком “Святе Письмо Старого і Нового Заповіту. Переклад О. П. Куліша, І. С . Нечуя-Левицького та І. Пулюя.
На початку нашого століття стала відчутною потреба в новому перекладі Біблії. Він повинен бути більш науковим і відповідати вимогам літературної мови, яка на той час уже майже викристалізувалася і заявила світові про довершеність у творах класиків української літератури. Щоб наново перекласти Біблію, потрібно було з’явитися людині, всебічно підготовленій до такої титанічної праці. Це мав бути справжній християнин, патріот. За це могла взятися високоосвічена, високо-культурна людина, яка любить Бога і свій народ. Такою людиною став Іван Огієнко. Хто ж він такий, де і коли народився, яким був його життєвий шлях?
Народився Іван Іванович Огієнко 19 січня 1882 року в містечку Брусилові Київської губернії у простій селянській родині. Він був шостою дитиною у своїх батьків. На долю Івана Огієнка випало важке життя. Всі ті зміни і катаклізми, що відбувалися в Україні в першій половині нашого століття зачіпили його своїм крилом, а інколи втягували в шалену круговерть. Проте за всіх обставин, де б не опинявся І. Огієнко, він завжди залишався людиною чесною, порядною, безкорисливою, бо служив Богу, істині, добру, правді й своєму народові.
Основні віхи його життя такі. У три роки залишився без батька. В дитинстві довелося навіть наймитувати. Але завдяки великим здібностям і непереборному бажанню вчитися здобув вищу освіту – з відзнакою закінчив Київський університет. Згодом – професор цього ж навчального закладу, автор багатьох наукових праць.
В часи існування Української Народної Республіки розкрилися нові грані таланту Івана Огієнка, передусім хист організатора науки. Він став одним із співзасновників і першим ректором Кам’янець-Подільського університету, який відкрився в жовтні 1918 року. В грудні цього ж року Огієнко стає міністром освіти УНР і багато робить для відкриття нових шкіл, що було дуже нелегко у ті воєнні роки.
З вересня 1919 року Іван Огієнко обіймає дві міністерські посади – уряд УНР покладає на нього ще й обов’язки міністра віросповідань.
Після падіння УНР Іван Огієнко емігрував з України і практично все своє життя провів на чужині. Йому довелося проживати в багатьох країнах. Помер Іван Огієнко 29 березня 1972 року в канадському місті Вінніпезі…
За словами самого І. Огієнка, намір здійснити новий переклад Біблії українською мовою визрів у нього ще в дореволюційний час, тоді ж він розпочав підготовку до цієї роботи. Під час перебування в еміграції Іван Іванович знову повернувся до праці над перекладом Біблії. Але справжня систематична робота розпочалася тільки в середині 1930 р., коли в нього з’явилися помічники і була створена спеціальна комісія з перекладу Біблії. До її складу ввійшли теж пастори протестантських церков.
В 1937 році були перекладені і надруковані чотири Євангелії, а в 1939 р. – весь Новий Заповіт. У той самий час завершено переклад книг Старого Заповіту, але його перевірці, упорядкуванню й друкуванню перешкодив початок Другої світової війни. З різних причин перший примірник української Біблії в перекладі Івана Огієнка вийшов у світ тільки 12 червня 1962 року.
Саме ім’я Івана Огієнка, його твори – а це майже 2000 праць – донедавна були заборонені в Україні. І лише в останні роки цей видатний подвижник на ниві освіти, культури і духовності посів належне йому місце в колі видатних українців. Всеукраїнське товариство Івана Огієнка звернулося до ЮНЕСКО із проханням оголосити 2002 рік роком Івана Огієнка.