Душа

Пора, мій друже, глянуть правді в очі:
В якій неволі пробуваєш ти!
Чому ти так настійливо не хочеш
До Мудрого Спасителя прийти?

Може, гріхи вже так заволоділи,
Що ти й не знаєш, як від них втекти,
А зір твій пеленою заслонили
І ти не можеш вірний шлях знайти?

Тому й життя проводиш у безчинстві,
Грішиш частенько і не бачиш це.
Діла твої й думки не завжди чисті –
Як гірко, що це все у тебе є.

Та й тіло ти своє задовольняєш
Пияцтвами і їжею уже надмір.
То знай, що тіло твоє душу має,
Яка не хоче йти у твій гріховний мир.

Князь цього світу всього дає вдосталь –
Потіх, розваг і пагубних речей.
Життя провадиш ти безжурно й просто,
Не відрізняєш ранків від ночей.

Та зрозумій безсмертну свою душу,
Можливо, їй недобре в мурах тих,
І розкоші твої давно її не тішать,
Вона стомилася уже від них.

Я все це знаю, бо сама була в неволі,
Була в тенетах і моя душа.
Життям без Бога я натішилася вволю,
Бо довго я до Господа ішла.

Душа моя ридала й сумувала,
Щосили рвалася з гріховних пут,
Я розгубилася, і я не знала,
Як можу їй зарадити я тут.

Я не могла ще толком зрозуміти,
Чому душа моя ридає і болить.
Вона стомилася в багні гріховнім скніти,
Бо їй хотілось на свободі жить.

Душа моя з неволі виривалась,
Та сила вража її рвала до себе.
Я тужилась, я плакала й ридала,
Я так хотіла піднестися до небес.

Тоді до Бога стала я молитись,
Щоб Він вказав мені на волю шлях.
О! Добрий Бог не може забаритись:
Він руку милості в цю ж мить мені простяг.

І ти мій друже, також не вагайся,
Скоріше двері серця відкривай.
За всі гріхи і помилки покайся,
І душу в клітці більше не тримай.

Нехай душа твоя летить до піднебесся,
Навіщо їй з гріхами цей тягар.
І чим раніше ти від нього відречешся,
Тим швидше вручить Бог тобі Свій дар.

Цей Божий дар –спасіння і прощення,
Для серця – мир, і радість – для душі.
Ти теж отримаєш з небес благословення:
У Царстві Божому явитися і жить.