«Христос воскрес!» - кричав Павло,
А побратим Хома
Враз тицьнув пальцем під ребро:
«Так, сумнівів нема,
Що ти – це ти, все ж той Ісус,
Якого розіп’яли…
Хочу спитати, та боюсь:
На Небі про це знали?!
Чом допустив оце Господь
Знущання над тобою?
Взяв би і знищив той народ
Небесною стрілою…
А краще, щоб не допустив
Іуду і Пілата та щуробоя батогів
До тебе, любий брате…
Що ти воскрес – я бачу сам
І вже не сумніваюсь,
Та поясни моїм братам,
Бо я все ще вагаюсь…»
Христос присів за край стола,
Поправивши одежі:
«Тут плоть моя лише жила,
Душа ж, як і належить,
Жила й чекала тридцять літ
І ще оці три роки,
Щоб навернути людський рід
До віри в Надвисоке,
До віри в Бога і Творця,
Куди всі ваші душі,
Тіло залишивши мерця,
Злетять – у Райські кущі…
А мої муки на хресті
І це ось воскресіння
Дають вам шанс в цьому житті,
Надію на спасіння…
За вас я муки ці прийняв,
Свідомо йшов на все це,
Аби Господь вам дарував
Прощення в вашім серці…
Не сумнівайтесь, вірте лиш
У все, чому навчались,
І ти, Хомо, сумнів облиш,
Повір, хоч саму малість…
Тож кожен раз, як скажуть вам
Що я, Христос, воскрес,
Повірте в ці прості слова –
Воістину воскрес!»