Чому ми такі одинокі,
коли у нас є Бог?
Чому ми такі сумні,
коли у нас є Бог?
Чому ми такі вразливі,
коли у нас є Бог?
Чому ми такі полохливі,
коли у нас є Бог?
Чому ми такі гордовиті,
коли усе дав Бог?
Чому ми не вмієм прощати,
коли простив нас Бог?
Чому не вмієм давати,
коли усе дав Бог?
Чому ми не хочем співати,
коли так чекає Бог?
Чому ми не хочем вивчати,
коли так чекає Бог?
Напевно в нас мало віри,
напевно в нас мало любові...
Тож більше потрібно молитись,
тож більше потрібно співати,
тож більше потрібно прощати,
тож більше потрібно давати,
тоді нас почує Бог!
СЛАВА БОГУ!