"Не завдавай душі своїй жалю, не муч себе думами сумними. Радощі серця - то життя людини, а чоловіка веселощі - довголіття. Розважай себе, втішай своє серце, геть проганяй від себе печаль: багатьох бо сум уже погубив - немає ніякого з нього пожитку" (Сир.30, 21 -23).
Людина: Тривожуся кожним словом, Чи сказане все до пуття? Як випросить можна у долі Щасливе і добре життя?
- Чи можна до зір полетіти, Де в небі ліхтарики світлі? Бо там, кажуть вічна весна, Живе Світлий Дух в небесах.
А тут на землі в молитвах Неначе загублений птах. - Чи може, хтось крила зрубав? Журавкою - долю назвав.
Несу на плечах долі хрест, Та лину щораз до небес. Простягаю руки, шукаю Христа Та Віра завжди у людини слабка.
Стежини з дитячого світу Де були любов'ю зігріті Ведуть у широкі світи, Де важче і важче іти.
Ангел: - А ти все люби, не журися нічим, Знай, світ є веселим і трохи сумним. Радій, коли в квітах буяє весна, Як поле в хлібах золотих дозріва.
Всміхайся, щоразу назустріч вітрам Не плач, бо сльозини втирає Бог сам. - Ти знаєш, в шорсткому колючім терні Троянди цвітуть запашні й чарівні?
Співай! Коли змочить краплинами дощ, Втішайся! Дарма, що до нитки промок. Люби світ сильніше всім серцем, душею Хіба ж ти не знаєш, що Він є з тобою?
Втирає з обличчя солоні сльозини, Лікує всі рани і болісні днини. - Не можеш збагнути Його доброти? Прекрасним є світ! А людина це – ти!
Людина: - В усмішці побачу я Бога, Бо тіло - це Храм Душі? Мій Ангел, Світлий і Добрий, - Це хочеш сказати мені?
Ангел: Хіба ж ти не знала, що Бог живе в серці? Ти знаєш, що Бог - це Любов! В солодкому диханні, в тихому плесі Сліди на піску залишав.
Людина: Я Віру збагачую словом Мов птах, а людиною йду. Хотіла зустрітися з Богом, А Бога у серці несу!
Несу я у пісні, в молитвах На арфах Його впізнаю. То пташкою лину у небо, Шукаю у хмарах дощу.
Любіть свого ближнього, люди! Шукайте між вами Христа. Він мертвого навіть розбудить, Хай буде Любов жива!
Любов є цінніша від скарбу, Від золота, що блищить. Хай прийде до кожного Ангел, І правду таку сповістить.