Життя людини ніби човен в морі-
Не бачить берега, не знає свою путь,
І не залежно чи у радості чи в горі
Натужилися люди і гребуть.

Один гребе собі багатство в човен,
Один збирає зелень і траву,
А в того рибою весь човен повен
Що не гребе вже-а пускає по плаву.

Одного бачив я що він ледащий,
Лежить він у човні і все дріма,
А інший- він надміру роботящий,
Такому у човні все спокою нема.

Замріяний сидить рахує зІрки,
І руки простягає, та не може їх зібрать,
А писиміст латає в човні дІрки,
Завжди латає і не може залатать.

Незадоволений нічим- човна ламає,
На всіх кричить і все йому не так,
Йому ніхто нічим не помагає,
Такий собі холерик і чудак.

Один по-перед одного мудріший,
Вважає себе кращим від усіх,
І думає що він є розумніший,
Але нажаль лиш у очах своїх.

Аж ось повіяв вітер, хмари почорніли,
Знялася буря в морі на човни,
Піднялися великі хвилі і покрили
Людей і все що нагребли вони.

А коли стихло все-я придивився
Кругом лиш сміття купою пливе,
Один єдиний човен залишився,
Він після бурі грізної живе!

Не був він золотом напханий,
І срібла в ньому не було,
Був якір йому лише даний,
Лиш тільки це його спасло.

Що якір твій мій любий друже?
Дай відповідь для себе сам.
І не греби в човні байдуже,
Для бурі якір треба нам!

Я знаю де його придбати,
Гора Голгофа-місце те,
Там три хрести будуть стояти,
І відповідь душа твоя знайде...