Більше молитись

Чому́сь не пишуться вірші́,
Мені останнім часом,
Нема бажання у душі,
Вертатись до Парнасу.*

Сумує, журиться вона,
І відповідь шукає,
На те - чому́ у нас війна,
І Бог це допускає.

Коли б страждав за свій я гріх,
То знав би, - це за діло,
А за́ що Бог карає всіх,
Мені не зрозуміло.

І Слово Боже нам на те,
Не може відпові́сти,
Чому із грішниками теж,
Невинні гинуть діти?

Та лиш у вічності усю,
Узнають правду люди,
Там кожну Бог зітре сльозу,
А згубників засудить.

Коли б ще був я молодим,
То думаю напевно,
Пішов би я від ворогів,
Звільняти рідну землю.

Але й від кожного із нас,
Залежить перемога,
Якщо ми будем повсякчас,
Молитись ревно Богу.

Цивільні вдома, і в церквах,
І у окопі воїн,
Бо пробуває в молитва́х,
Міцна, духовна зброя.

Якщо війну Бог допустив,
То статись так повинно,
А мій обов’язок за мир,
Молитися невпинно.

Багато років я звертавсь,
До Господа у ві́рші,
А зараз більш молитись став,
Бо це надважливіше.


*У світ поезії.