Незвично плаче грудень осінніми слізьми,
І небо хмарами важкими затягнулось.
Маршрут тролейбуса незмінний. Шум машин.
Туманна мряка і похмура сірість вулиць.

Тепло, сімейні будні і затишок квартир...
Зимовий вечір охопив в свої обійми
Й наспівує так звично буденності мотив,
А серце хоче казки, а серце в диво вірить.

І віриться у щастя, у доброту людей,
І в очі, сяючі у німбі оптимізму...
Поміж туманних буднів, невтілених ідей
Щасливим будь тепер. Бо може бути пізно...
11.12.2019р.