О мій Господь...

А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був...
Ісаї 53:5

О мій Господь, так хочеться збагнути
Всю глибину Твоєї за нас жертви,
Як зміг в той час таким покірним бути,
Щоб все стерпіти й на хресті померти.

Як у саду, де Ти порушив тишу,
Коли молитва до небес злітала,
Коли вже знав - сюди не прийдеш більше,
І краплі поту, наче кров, стікали -

Ти нас любив. Ти думав не про Себе,
Хоч ось вогні і поцілунок Юди,
І з палками, мечами - всі до Тебе,
І жалю від людей уже не буде...

Розбіглись учні. І вони лишили.
А потім суд в Каяфи і лжесвідки.
Тоді плювали у лице, сміялись, били.
Скажи, прощення сила в ту ніч звідки?

Перед Пилатом крики і докори -
Тобі, знеможеному від знущання.
А Ти ж зціляв когось із них ще вчора!
Сьогодні ж замість вдячності - страждання,

І відпустити не Тебе - Варавву,
І крики "Розіпни!" - уже до Тебе!
І воїни знущаються криваво...
А Ти усе ще прихиляєш небо.

Про що Ти думав, коли йшов крізь натовп?
Тобі ж боліло дуже усе тіло.
І зранений, мусив хреста тримати,
І щоб іти, мусив шукати сили.

Голгофа. Хрест. Великі римські цвяхи.
Біль пронизав наскрізь пекучим жалом.
Господь, це ж мала бути наша плаха!
Але вона в той день Твоєю стала...

Ти помирав. А натовп ще й глумився.
Ніхто не міг такого зрозуміти:
Син Божий в руках грішників скорився,
Щоб смертю їх від смерті відкупити.

О мій Господь, так хочеться збагнути
Оті останні на хресті хвилини,
Твоє "Завершилось!" серцем щоб почути,
І вдячний погляд щоб до неба злинув

За Твої рани, за Твої страждання
І кров святу за нас усіх пролиту.
За те, що смерть прийняв без нарікання,
Щоб грішникам спасіння шлях відкрити.

Допоможи сьогодні пригадати,
Якою ми відкуплені ціною,
Достойно участь у причасті взяти.
Допоможи з'єднатися з Тобою.