Все, більше не впаду я, ні,
На радість кревним ворогам,
Знайомим, що сидять в багні,
І де колись сидів я сам!

Як важко вилізти з багнюки
Пліток, неправди, де слова
Лише пустопорожні звуки,
А після них – лиш тринь-трава...

Я, як Мюнхаузен, чуприну
Схватив свою, потяг угору...
Знайомі ж лиш кричали в спину:
- З багна не вилізеш ніколи!

Та всупереч усім законам,
Що здавна діють на Землі,
І всупереч людським прокльонам,
Що звикли жити у імлі,

Мене Господь підняв з болота
І я, босоніж, по стерні
Іду смиренно, без погорди,
Піднявшись – не впаду вже, ні!