Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 0.0/0 | 0 голосів )
Сьогодні за школою знов ностальгія...
Я знову вертаюсь в дитинства часи.
Вже майже 15. Я досі не вірю,
Що років вже стільки вітри замели.

Здається, недавно було: випускниця,
Прощальні слова і сльоза на очах.
Порою, буває, мені все це сниться,
Контрольні пишу я не раз в своїх снах.

Два банти і форма. Лінійка. Прощання.
В дорогу життєву ведуть вчителі.
Букети. Слова, що глибоко у пам'ять
Вселились назавжди. І класи шкільні.

А я пам'ятаю: прощатись так сумно,
Так важко й тривожно в той червень було.
У меланхолійній осінній задумі
Я чую й тепер наш останній дзвінок.

Бо школа - у серці. Я фото гортаю...
Щоденник, який я писала тоді...
І все, наче вчора, в думках розквітає:
Уроки. Перерви. І ми, ще малі.

Такі ще наївні, довірливі, щирі,
У кожного - мрій заповітних букет.
Чи справдились всі сподівання й надії?
Мотиви які заграв долі кларнет?

Я мріяла вчителем бути. Не склалось.
Змінились думки. Помінялася я.
Розбилися мрії об сіру реальність,
У кожного - вибір і доля своя.

Осіння пора. Теплі спогади гріють.
А вітер відносить років хитросплет...
Сьогодні за школою знов ностальгія....
А завтра - я знову ітиму вперед…

©Д.П.
07.10.2019

Поділитися:
[+]
Сподобалось
1

Додати коментар


Захисний код
Оновити