Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 3.5 | 8 голосів )
А мені б повернутись в дитинство…
На ту гойдалку в нашім дворі…
Й попросити: «Життя, зупинися,
Ще хоч хвильку продовж щастя дні!»

А мені б – ще побачить бабусю,
Ніжний погляд й турботу в очах…
Ще б зустріти з дитинства тих друзів,
Що розбіглись давно по світах.

Ще б послухати казку – хоч трішки –
Коли вітер й мороз за вікном.
Й під приємне мурликання кішки
В безтурботний поринути сон.

Наче спалах яскравий… Як часто
Зустрічаю дитинство у снах!
Я злітаю – лише б не упасти,
Не розвіявши мрії всі впрах.

Білокора береза стрічає,
Своїм листям рясним шелестить…
Я біжу з нетерпінням до мами,
Й біль розбитих колін стих умить!

Розсіваються геть всі турботи,
Сьогодення пора десь втекла.
І мене всю пронизує подих –
Теплий подих любові й тепла.

Ось до школи уже поспішаю,
Перший клас… Все цікаво навкруг!
І вже звично: мене проводжає
Наш Мухтар – добрий, відданий друг.

Вчу сестру перші букви писати,
Разом граємось у потічку...
Кожен день – наче сонячне свято,
Кожну мить я старанно ловлю.

Звідки взялись роки? Так непросто…
І у вирій летять журавлі.
Я давно не дівчатко. Доросла.
Чути відгук дитинства вдалі…

Дивний спогад… На серці – світліше,
Все тепло у душі бережу.
Хай залишиться спогад – у віршах…
Нехай гріє в холодну пору.

29.01.2018р.
Поділитися:
[+]
Сподобалось
4

Додати коментар


Захисний код
Оновити