Стріляють серце, стріляють душу
Нічого їм не жаль…
Отим словам, зберу їх з муки
І покидаю на асфальт.

Вони колись були чиїмись,
Але тепер мені кричать.
Одні сміялись, інші - злились,
А ті - із докору мовчать.

Якісь обмилися сльозами,
Якісь вже вимерзли до хрусту,
Якісь промовлені ночами,
А інші - сховані у пустку.

Вони писали на асфальті
Моє життя, мій авантюр.
І заблукали десь у вальсі,
У вальсі плачучих скульптур…