Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 4.7 | 19 голосів )
Схилилось небо співом до землі,
Дім Божий сяйвом слави засіяв.
Як сонце, при заквітчаній стіні,
Ісус Христос з вінцем в руці стояв.

В надії пастир встав: “Це мій вінець”…
Ісус пройшов його й служителів…
Куди ж Він? Начебто й рядам уже кінець…
Та ні, – хтось непримітний там в кінці сидів.

Чом не мені, пресвітеру, вінець,
Я ж бо достойніший за всіх: не досипав,
Дім будував, людей сплочав, й такий кінець…
А кожний плакав. Плакав і мовчав.

Ісус стареньку, немічну сестру
За руку взявши, в пастиря спитав:
– Ти неміч її бачив? Чув її мольбу?
Чи ти на зібранні дав руку їй? Обняв?

Щоденними ж молитвами в сльозах,
Через її знесилені уста
Отримав ти у Бога благодать
І процвітав у милості Христа.

Стареньку ніжно обійняв Христос,
З любов’ю, як син матір, пригорнув.
Поцілувавши, витер каплі сліз.
Й на голову вінця їй одягнув.
Амінь
Поділитися:
[+]
Сподобалось
13

Коментарі 

 
+1 #4 Галина Левицька 13.11.2010 12:13
Вірш чудовий!!! Дякую! Цю історію я чула в прозовому варіанті...
Щедрих Божих благословінь,се стро)))))))
Цитувати
 
 
+1 #3 ЯнинаК 11.10.2010 22:32
дякую, вірш справді торкається серця. Нехай Господь вас благословить!
Цитувати
 
 
0 #2 12.08.2010 22:26
Я думаю, що пастир з чистим серцем порадуеться за сестру... а дехто може і задумаеться... Я дякую Богу за вас і вас за чистосердечні коментарі. Рясних Божих вам благословінь!!!
Цитувати
 
 
+1 #1 Сонячник 05.08.2010 19:22
О, дуже зворушливий вірш!
Нагадує 25 розділ від Матвія.
Правда такий вірш у церкві пастир може сприйняти як докір у його адресу.
Цитувати
 

Додати коментар


Захисний код
Оновити