Дуже гарний вірш! Дякую! Роздумуючи над Вашим віршем я побачив цього жебрака трохи під іншим кутом зору і Ваш вірш надихнув мене написати свого. Висилаю його на Ваш суд. Ще раз дякую! Степан.


***
«Я бачила, коли дурив жебрак, -
Вдавав каліку, та з коробки встав
І очі не ховаючи в кулак
Пішов спокійно. Спокій ж мій забрав...»
( Іванна )

Читав я, як жебрак дурив людей
Сидів в коробці і вдавав каліку…
Опісля ж встав і не ховаючи очей
Побрів у світ, в якім таких без ліку…

Немало є людей –
за срібняки
За хліб чи задоволення дочасні
І честь і гідність й совість,
навіки
Здають лукавому,
продавши й душі власні!

В цім світі,
знаємо,
що б чогось досягти
Душею треба кривити й брехати…
І ось уже, як той жебрак, так й ти
Готовий з себе будь-кого вдавати.

О, Господи!
Невже ми є такі?!
За гріш земний –
безсмертну ладні душу


Під ноги вистелити сатані!

Спинись!
Спинись,
сказати тобі мушу!


Спинись людино!
Чуєш?
І не смій!
Міняти Вічне на земне й дочасне!
На сочевичний суп нікчемний твій
Не проміняю перворідство власне!

Бо Сам Господь – Творець мій і Отець!
Він совість дав мені
і вічну душу!
І коли дням моїм покладе Він кінець
За все життя
Йому
звіт дати мушу!


Що скажемо ми Там,
який ми звіт
Складем перед Святим і Вічним Богом!
І чи дійдемо хоч би до Воріт?!
Чи згинемо
навік
перед Порогом!

Ми на Землі лукаві жебраки!
Воліємо земне тут здобувати.
А Бог Своє нам Небо – на віки!
А ще Синівство вічне хоче дати!


17.02.15р.