А на дорозі плакали нарциси…
Потоптані, зів’ялі, нічиї…
Ніхто їх не підняв… Не зупинився
В буденній безкінечній течії.

Можливо, не прийняв хтось подарунок,
Можливо, зачерствіли почуття.
А може, хтось, байдужий, не подумав,
Як гірко може плакати душа,

Якими сірими бувають свята,
Як серце в грудях зранене щемить…
Для щастя ж треба зовсім небагато:
Рука в руці і погляд , що горить..

Життя коротке, й часто хмари грізні
Затьмарюють усе, в душі пітьма.
Спішім любити, щоб не було пізно,
Хтось так чекає нашого тепла.

Хтось так чекає посмішки близької,
Хтось – повідомлення: «Люблю тебе…»
Тоді всміхнеться день новий любов’ю,
Душа розправить крила й розцвіте.

19.04.2018р.