Будь ласка, оцініть, навівши мишку на шкалу:
( 2.3 | 3 голосів )
Ти знаєш, любий, я уже скучаю
За ніжним поглядом й теплом руки.
Це лиш початок дня. Це тільки ранок,
А я чекаю вечір – як завжди.

Мені так мало поцілунку наспіх
В холодний ранок осені-зими…
Мені тебе так мало, моє щастя,
І так нестримно, швидко йдуть роки…

Мені тебе так мало… Правда, любий,
Чомусь так мало довгих вечорів!
Мені, мабуть, тепер вже не збагнути,
Як я жила без тебе, рідний мій.

І день за днем так просто все і звично:
Робочий стіл. На фото – ти і я.
Ти знаєш, тобі усмішка так личить –
Така знайома, рідна, дорога.

В життєвім круговирі невблаганнім
Ми всі залежні від режимів, дат…
«Бувай! Люблю!» І все життя чекання…
Чекання вечорів, відпусток, свят…

Твоя любов – як поцілунок сонця,
Як дощ рясний – на спрагнені лани.
Яких невдач зазнати довелося б,
Вони – ніщо. Зі мною поруч – ти…

Тож знаю: ми на відстані – і разом,
Твою любов у серці бережу.
Немає місця суму і образам,
Живу по-справжньому. Живу й люблю!

28.11.2017 р.

Поділитися:
[+]
Сподобалось
3

Додати коментар


Захисний код
Оновити