Ти посидь біля мене. І заглянь в мої очі, як вперше, Бо мені в метушні повсякденній так мало тебе. І не треба багатства, тріумфальних досягнень і звершень, Просто, любий, будь поруч. Мені цього достатньо буде́.
Вечір стелиться вкотре мережкою зір неосяжних… «Кава з цукром?» – «Звичайно!» – як завжди, сценарій простий. А на задньому фоні телевізор малює пейзажі… Політичні дебати, економіка, інші світи…
Ти посидь біля мене. Я до твого плеча прихилюся, В голові – наша пісня, теплі спогади із давнини… За минулим не шко́да, простягає життя нові курси, Я безмежно багата: біля мене завжди поруч ти.
Колажі з фотографій, ностальгія, щасливі моменти… Теплим спогадам нашим, здається, немає кінця. Наше зоряне щастя не забрати із серця, не стерти, У просторах галактик в унісон б’ються наші серця.
Я занадто наївна? Романтична занадто? Що ж, може… Кажуть, вітер реальності мрії розі́б’є ущент. Дні проходять байду́жо, безупинно - немов перехожі… Просто поруч побудь… Закрий очі. Відчуй цей момент.
Хай всміхається небо дощем проливним метеорів, Нехай місяця ріг заглядає у наше вікно. На екранах великих – безкінечна політика знову… Біля мене посидь … Мені те́пло під твоїм крилом.