Плине час, роки минають, Ось і но́вий вже настав, І йо́го я зустрічаю, В домі Господа Христа.
Ні в гостях, ні в ресторані, З келихом вина в руках, А у церкві на зібра́нні, На колінах в молитва́х.
Бо звернувся я до Бога, Розпочав нове життя, Пішов з грішної дороги, Зрозумів, що каяття -
Це єдине, що лишилось, Тут зробити у житті, Щоб здобути Божу милість, Ту, що дав Він у Христі.
І Господь в своєму домі, Нас на Новий рік зібрав, Людей різних, незнайомих, Він Собою об’єднав.
Але ж це сімейне свято - скаже хтось – і згоден я, Бо я тут сестру і брата стрів – і це моя сім’я.
І хоч по́ки відчуваю, В ній себе́ як блудний син, Але краще це я знаю, Ніж не визнати провин,
І залишитися з світом, Що гріхами спокусив, Який Бог нам не любити, В своїм Слові заповів.
Але ж він відійде скоро, Світ, що даний був на мить, Тіло ве́рнеться у порох, Дух до Бога відлетить.
А душі, що має бути? Вже подумати пора, З чим до Господа прибути, Якщо не робив добра.
Тому новий рік до церкви, Зустрічати я прийшов, Що знівеченому серцю, Тут Втішителя знайшов.
Там у світі феєрверки, Їжа, вина на столах, танці, тости, а у церкві - зовсім інше. На вустах
тут одне - подяка Богу, У Христі, що подолав смерть, і грішникам дорогу, В життя вічне показав.
Гарно тут, благоговіння, Розливається кругом, Коли Слово Боже лине, Чи співається псалом.
Лише часом обгортає, Серце смуток від того́, Що зі мною тут немає, З рідних поруч нікого́.
Вони в світі пробувають - діти, друзі, і мені, Їх шкода, бо пропадають, Ще у царстві сатани.
І тому молю я Бога, В серце мудрості вклади, Щоб мені хоча б одно́го, В році но́вому спасти. … Рік зустріли, треба знову, Повертатися у світ, Щоб у році вже новому, Не́сти віри добрий плід.
Бо їх так не вистачає, Боговгодних, добрих справ, В світі зло переважає, Він гріховний шлях обрав.
Там у розпалі весілля, Мабуть є іще питво, Та не скоро ще похмілля, Бо ж попереду Різдво.
А я йшов і в своїм серці, Мир і спокій відчував, І радів, що я нарешті, На спасіння шлях постав.