Біль з серЕдини розриває,
Та про нього ніхто не знає,
Бо з очей не стікають сльози,
Хоч вирують у серці грози,

Але ти їх в собі тримаєш,
Бо такої людини не маєш
Кому міг би усе відкрити...
З ким без слів,можна говорити.

Серед близьких таких немає.
Кожен вигоду лиш шукає.
А знайомим? Ну що ти скажеш?
Як їм рани свої покажеш?

Є у них так багато СВОГО...
Не до тебе їм...й не до цього...
Вчителів і наставників- море,
Та немає,хто втішив би в горі.

Навіть ті,що Спасителя знають
Твоє серденько не потішають.
Бо у кожного власні печалі...
Ну а ти? Ти ж людина зі сталі...

Залишаєшся ти на одинці,
Й сам ведеш всі свої поєдинки...
Але раптом,ти щось відчуваєш,
Та що саме,ще поки не знаєш.

І піднявши лице від підлоги,
Бачиш,Бог твій прийшов на підмогу,
Й піднялися опущені руки,
Стало легше долати всі муки...

Стало легше атаку відбити,
І усе неможливе зробити,
І по трохи твій біль затихав,
Бо тебе Сам Господь потішав.

Бо Він знав,як це можна зробить,
Який пластирь на рани ложить,
Що подати тобі,що сказати...
І ти можеш Йому довіряти.

Тож крли в серці буря лютує,
А ніхто це не бачить й не чує,
Своє серце Христу відкривай,
І Йому ввесь тягар свій віддай.

Вміє Бог твій тобі співчувати,
Й дуже хоче тебе потішати,
Коли біль- до Христа поспішай...
А для інших,ти просто - співай.

Хай про нього ніхто не знає...
Про той біль....що тебе розриває...
Амінь.
17.03.2025р.
Артемук Мирослава