Бувають моменти коли ти так хочеш кричати,
І рветься від болю твоя невагома душа.
Не можеш про це ти нікому із ближніх сказати,
Й немає людини, яка б зрозуміти могла.
Та ти лиш мовчиш… І у скронях ця біль б’ється пульсом,
Ти навчився з цим жить,
Ти вже звик це ховать від людей.
І не завжди тобі стане легше від зустріч з Ісусом,
І не завжди усі будуть бачити смуток очей.
Коли тяжко тобі, так, що світ увесь білий не милий,
Так потрібно плече, яке стане під тяжкість хреста,
Яке стане тобі джерелом додаткової сили…
Так потрібно плече, що тебе укріпить у час зла.
Так є мало таких, які зможуть для нас це зробити,
Без докорів й повчань зрозуміти усе так як є.
Так. Потрібно усім про проблеми з Христом говорити,
Так Господь нам завжди допомогу й підтримку дає,
Та потрібні і ті, які нас до Ісуса носили б,
Як ті четверо друзів товариша свого несли…
І по вірі тих друзів, Христос наші болі зцілив би,
І поставив на ноги, щоб ми уже далі пішли.
Хто з нас зможе так жить, щоб узяти на руки молитви
І нести когось так ніби власну біду чи тягар?
Хто спроможний із нас болі ближнього не засудити,
А підтримати тих, хто стояти не може в злий час?
Він у кожного свій. Цей злий час. Ці хвилин розп’яття.
І у кожного з нас є Голгофа і мука своя.
Та чи є у нас ті, які будуть в проломі стояти?
Та чи буду стояти за когось в проломі і я?
Нам потрібно усім, окрім Бога, людину ще мати,
Яка нас понесе і підтримає руки в бою,
Яка нас укріпить, коли будемо ми знемагати,
Яка стримає нас, коли будемо ми на краю.
Дай нам Господи всім у житті таку мати людину,
Яка буде для нас як ті четверо друзів завжди.
Але також щоб я , у скрутну і нелегку хвилину,
Того хто потребує могла я до Тебе нести.
Амінь. 15.12.2023р.