Ось День і ніч… А що це? Вимір часу?
Чи вічна боротьба добра і зла?
Щоб показати нам себе, ще й без прикраси:
Який в нас корінь? ЩО йде до стебла?

А ніч і день проходять швидко невмолимо,
Мов за вікном дерева миготять
У поїзді, що нас несе кудись невпинно
Дорогою, зовуть яку життя.

І все життя у нас мов ніч і день проходить…
Бувають сльози, плач, неволі гіркота,
Душа кричить до Бога: досить, досить –
І вмить кудись зникає темнота,

Приходить радість в серце невимовна,
Мов прокидається з міцного сну
Бадьорості, любові, щастя повна –
Вже не згадаєш про пітьму нічну.

Хай буде День, що ніч перемагає,
І розганяє вмить сумніви й біль,
Любов’ю серце й душу зігріває,
Народжує надію й вічну ціль!

21/01/2010