Душа молитися не спить

Зозуля голос надірвала ,
І кличе в небо друзів клин…
Мов осінь листя назбирала ,-
Так старість років ,днів ,хвилин .


Мені б ще звестися на ноги ,
Мені б забути що болить ,
Піти за юності пороги ,
І ще б хоч крапельку пожить.

Ото б я в полі походив ,
Ото б я з вітром позмагався .
Вночі десь довго побродив ,
До ранку пізнього наспався .

Але гукає хтось без жалю ,
Зимою дихає в вікно-
Старого ти вже не злякаєш,
Вмирати мусить все одно .


Мов листя в осінь тіло в*яне,
І серце так чомусь болить.
Жовтіє поле під бур*яном,
Душа молитися не спить.