Іде війна. Важким є поєдинок
Супроти армій демонічних сил.
І ти втомивсь. Який там відпочинок,
Коли летять підряд десятки стріл!

Ти падаєш. І покидають сили,
Тримаєш зброю міцно у руках,
В твоїх очах рожеве стало сивим,
А воріг ще з насмішкою гука:

“Сильніший я! У мене сил достатньо,
Щоби змінити погляди твої."
І ще додасть: “Занадто це вже свято”
Устами батька, сина чи своїх.

Через своїх найбільше будеш чути:
“Будь милостив до себе, брате мій.
“Чому б таким як ми, тобі не бути,
Адже усі ми йдемо в вічний дім.

Спічни собі. Навіщо бути першим,
Лишаючи приємного себе?
Собою будь, а не для брата меншим.”-
Своєї мудрості навчатиме тебе.

Душе! Війна! Війна двох сил лютує!
Не зупинись у поєдинку цім!
Нехай і факти тебе інформують
3 життя людей, що впали перед ним.

А ти — іди, піднявши свою зброю,
І пам`ятай, душе, - ти на війні.
А на війні не є без втрат і крові.
Війна — це пильнувати ночі й дні.

Це - зустрічать навколішки світанок,
Хоч хилиться донизу голова.
Це — брак часу “присісти нас свій ґанок”,
Бо на війні зупинок не бува.

Коли ж заснеш, мій друже, - життя втратиш,
Яке в Ісусі дав тобі Господь.
Пильнуй! І небезпеку ти побачиш,
Яку несе для тебе твоя плоть.