Журби я квіти посадила,
Сльозами рясно їх полила.
В ночі і в день я горювала,
Печалі квітка виростала.

Одного дня, розквітли квіти,
Не знала я куди подіти.
Зірвала їх, в букет зібрала
Й до ніг Твоїх святих поклала.

Гадала, що не візьмеш їх
І людям викинеш на сміх,
Розсердишся на це сміття!
Такого вже чекала я…

Але, о диво, Ти зрадів!
І дякував мене без слів.
Підняв з підлоги, в руки взяв
І ніжно їх поцілував.

О, неймовірно, диво див
Твій поцілунок з них зробив –
Не квітнуть вже вони журбою,
Розквітли радістю святою