Стираються підошви від доріг
І яблуні розчахнені вітрами,
Чи ступить старість на Любві поріг?
Чи відцвітають почуття з роками?

Підвладне часу все на цій землі,
Трава всихає і троянди в`януть,
Сивіють, наче зими, матері,
І дні, і роки, неначе свічка, тануть...

Та над єдиним не панує час,
Із року в рік, в роди і покоління,
Жива лоза, що пророста крізь нас,
В Господнім серці - там її коріння.

У справжньої Любові все живе!
Вона щороку любить ще міцніше!
Вона не просить, а своє дає!
Вона з земного переходить в вічне...

Так, над Любов`ю є безсилим час,
З морщинками вона ще красивіша...
Не бійтесь, що роки зістарять нас,
З роками ми любитимемо більше.

Роки... Роки.. Вас не вернеш назад...
Ані сльозами, ні красивим словом,
Одне втішає - часу снігопад
Не замітає паросток Любові!