На музику слова сумні приляжуть,
Немов роса на вранішню траву,
Акордами вплетуться ніжно в пряжу,
Як квіти у дівочую косу.
І небо заніміє, і земля пройметься,
Коли спогляне Бог на твориво своє,
І серце в мене трепетно зіжметься,
Коли побачить Він життя моє.
І тихо скаже віянням святим,
Тихіше тиші, але я почую:
«Тебе знайшов, мій сину, ледь живим,
Твою у серці рану залікую.
І пісню нову, радісну співати
Навчу тебе, як тільки засумуєш.
Дочасне світу цього зневажати
Примушу, ти для більшого існуєш».