Так би й помер тут сиротою,
Якби душі дав Бог спокою.
Його напевно вона бранка,
Його рабиня=полонянка,
Якщо не має де спинитись,
Немає правдою де вмитись,
Де пісню сумну заспівати,
Немає в бідної ні хати,
Ні де голівоньку схилити,
Ні де убогій відпочити.
Бродила довго одинока
По світу цьому, по широкім,
Ходила, щось собі шукала,
У лісі темному гукала.
Любові, щастя -схаменися!
Об скелю цю мирську розбився
Не тільки човен твій легкий,
Але й Титанік громісткий.
Без Бога щастя де знайдеш,
Потонеш бідна, пропадеш.
Ти тут довіку квартирантка.
Та якщо в серці християнка,
Одержиш вмить за покаянням,
Постійне в небі проживання.