Не спиться старому, як було малому,
Ходити не може, лежати ще гірше,
Де сніп був волосся - рідіє солома
І подих з печери беззубої свище.

Але хай позаздрить старому малий,
Тому що пройшов він далеку дорогу,
Тому що для Бога він досі живий,
Дійшовши до вічності майже порогу.

Не бачить сліпий від початку життя,
Ні сонце, ні в полі чарівному квіти ,
Та дав Бог за те йому надпочуття,
Не так як ми, квіти і сонце любити,

І хоч він обділений зором тілесним,
Але хай позаздрить сліпому любий,
Тому що у Божому домі небеснім ,
Краси вдвоє більше побачить сліпий.

Не знав сирота ні батька, ні матір,
Не мав притулитися де в цьому світі,
Куточок маленький і той в інтернаті,
І той не його, щоб біду пережити,

Але хай позаздрить йому найбагатший,
Тому що у Бога для сиріт все небо,
Хто був тут найменший - там буде найстарший,
Принижених духом Бог вибрав для Себе.