Якось я почула одноіменну притчу, нажаль незнаю її автора.
І вона мене так зворушила що я просто її заримувала.
Прошу не сприймати це за плагіат.

Час від часу до мене приходить
Серед безлічі різних снів,
Мов по пляжі вечірньому поряд
Тихо бродять дві пари слідів.

Одна пара-то мої ноги,
Друга пара, знаю,-Твої.
Вчиш мене Ти своєї дороги,
І так легко на серці мені.

А коли мені дуже погано,
Залишаюся я сама,
І куди лиш оком не гляну,
Слідів Твоїх поруч нема.

То чому ж мене залишаєш
В такій хвилі бродити одну?
Одна пара слідів на пляжі
Йде і йде кудись вдалину.

Отче милий, чому покидаєш.
Коли прикро так на душі?
"О дитино, як мало ти знаєш,-
Чую лагідний голос в тиші.-

Коли ти в сльозах від розпуки,
Не журись, не самотня ти.
Піднімаю тебе Я на руки,
Не твої, а Мої це сліди".