В осінню сповідь ідеш ти з Богом,
В осіннім смутку ти не один.
В заграву листя укинь тривоги,
Не пий так спрагло життя полин.

Поглянь у синю прозорість неба,
В безмовний поклик його глибин.
Земним жалем відболіти треба,
Та навіть в цьому ти не один.

Ти не один вже, як плаче вітер
І губить кроки у плині днів.
Ті дні вміщають лиш кілька літер,
А вічність має багато слів.

А вічність кличе осіннім ранком,
Пливе на хвилях пташиних крил.
А вічність в серці твоїм - світанком.
Ти не один, коли навіть без сил.

Ось чуєш, осінь журним зітханням
В долонях листя щораз тремтить
І завмирає щемким чеканням.
Ти не один в цю осінню мить.

Осіння мить у твоїй дорозі -
Це тільки подих в тому житті,
Яке ти маєш тепер у Бозі.
Ти не один навіть на самоті.