Я хочу здатись…

Я хочу здатись… Хочу зупинитись…
Я хочу зараз руки опустить…
Я так стомилась вірити й молитись…
Я так стомилась у чеканні жить…

Я так стомилась у житті боротись,
Й усе своє постійно віддавать.
Я так стомилась…Господи мій… Досить.
Я вже не можу… Сили геть нема…

Я знаю Боже, що Ти завжди чуєш,
Й тоді, коли Ти нібито мовчиш.
Ти завжди поруч, коли я сумую,
Та я стомилась. Відпочити б лиш…
Стомилась руки підняті тримати…
І Ор і Аарон давно пішли…
О, скільки Боже, буду знемагати
В своїй від болю змученій душі?

Я так стремилась всім допомагати,
Всім дарувати крихітку тепла,
Я так спішила скрізь всіх потішати,
Щоб в кожного душа знов ожила.

І зараз я стою на роздоріжжі,
З питанням в серці: «Що ж мені робить?»
А тихий голос, каже дуже ніжно:
Тобі потрібно трохи відпочить.

Ось глек води. А ось буханець хліба.
Присядь дитино й трішки відпочинь.
Й повернуться до тебе твої сили,
Які втрачала у житті своїм.

Я зараз поруч. Рани Я лікую,
Яких зазнала у тяжкім бою,
І стомлену тебе Я нагодую,
І спраглу душу також напою.

Моє дитя. Всі можуть утомлятись,
Бо ця дорога зовсім нелегка,
Тут кожен може впасти й захитатись
Під натиском життєвого хреста.

Тут кожен може плакати від болю,
І знемагати на земнім шляху.
Ти пам’ятай, що Я завжди з тобою,
Й якщо впадеш – Я завжди підніму.

Коли не стане сили посміхатись,
Й забракне сили, щоб вперед іти,
Коли не стане сили, щоб піднятись,
Для себе місце сховку ти знайди.

Піди туди, так, щоб не знали люди,
Щоб навіть видно не було сліди,
А Я на тебе там чекати буду
З буханцем хліба й глечиком води.

Я твої рани ніжно залікую
І сльози всі з очей твоїх зітру.
Приходь дитя. Приходь, коли сумуєш,
Й усе, що втратиш знову поверну.

На тебе завжди, дочко, Я чекаю.
Й тобі на поміч завжди Я спішу.
Коли щоб йти, ти сили вже не маєш,
Я на руках батьківських понесу.

Стомитись на землі тут може кожен.
Не кожен може встати й знову йти.
Прийми дитя благословіння Боже.
Ти відпочинь… Та потім знову йди…
Амінь.29.11.2022р.