Як миттєво змінилося наше життя!
У кожного порушилось серцебиття,
Коли в наші двері постукала війна,
Забажала забрати все, в нас вона...

Ось, ще вчора, стояла хатина,
В ній радісно сміялась дитина,
Батьківська турбота її огортала,
Сьогодні ж, ворожа ракета попала...

Тут юнак, вчора, диплома здобув,
Корисних знань старанно набув,
До сповнення мрії своєї спішить,
Та зарас, в холоднім окопі лежить...

Ще вчора, сім'я за руки трималась,
Зоряним небом разом милувалась,
На майбутнє своє плани складали,
Та сьогодні, їхні шляхи роз'єднали...

Учора, хліба й води вдосталь мали,
Радісно свята прийдешні справляли,
З друзями так добре й спокійно було,
Сьогодні ж, голод й страхіття навколо...

Та вчора, ми були, лиш теплі серцями...
В гордості й ненависті жили роками,
Бога відкинули на друге місце в житті,
А сьогодні, благаємо прощення в каяті!

Вчора, ближнього зрозуміть не хотіли...
Для власного задоволення жити уміли,
На несправедливість наші очі закрились,
Та сьогодні, в любові ми відродились!

Ще вчора, про Слово Боже мовчали...
Власну віру, глибоко в серці сховали,
Таж толерантність на планеті панує,
Але сьогодні, ти сміло надію даруєш!

Ще вчора, чи думали ми про вічність?
Забулись яка в душі нашої сутність,
Міцно корінням до землі приросли,
Та зарас, погляд у небо свій піднесли!

Війна, з привичного місця зрушила все...
Та як важливо, для нас, не забутись одне!
Що коли, врешті-решт, закінчиться вона!
Були відкритті, як сьогодні, наші серця!


2 Кор. 1:3-4: "Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, Отець милосердя й Бог потіхи всілякої, що в усякій скорбо́ті Він нас потішає, щоб змогли потішати й ми тих, що в усякій скорбо́ті знахо́дяться, тією потіхою, якою потішує Бог нас самих."