Життя – несходжена дорога,
Ніхто її кінця не знає.
На ній є смуток і тривога,
І радість іноді буває.

Таким важким воно здається,
Багато труднощів до болю,
Не раз заплакати прийдеться
Під тягарем своєї долі.

Не раз, немов пташині в клітці,
До неба хочеться піднятись,
Як риба та, що б’ється в сітці,
Не хочем з долею змирятись.

На долю часто нарікаєм,
Що так безжалісна над нами.
І часто душу огортаєм
Гіркими горя пеленами.

Для чого плакати й зітхати? 
Про нас Отець Небесний дбає
І кожен день нам так багато
Своєї милості являє.

Він відчуває наші болі,
Коли прийде до нас тривога
І без Його святої волі
Не може статися нічого.

Йому довіритися треба,
А Він самих нас не залишить
І в славний час візьме до неба,
Де нас обійме та потішить.

А це життя для того дане,
Щоб в нім ми Господа пізнали
Тоді нам тільки  стане ясно
Чому ми на землі страждали.

Життя – несходжена дорога
І хоч страждань на ній багато,
Але з надією на Бога
Її прожити треба свято!