Гординя в церкві

Гординя закралася в Церкву
Та й стала у ній керувати.
До гарного брата підсіла,
І стала на вухо шептати:

“Ти, друже, такий красивий,
І одяг у тебе гарний.
Ти звабливий, дужий та сильний
Статура у тебе - шикарна!

У світі ж є скрізь дозвілля -
Там різні кафе і бари,
Жінки там принадні і вільні,
Між ними ти матимеш славу.”

Брехнею звела Гординя
Нетвердого в вірі брата,
Спалила його сумління,
Він став гордовитим й пихатим.

Зробила свою чорну справу
Й на лаву сусідню підсіла,
Сестричці гарненькій, що справа,
На вухо гординя шипіла:

“Ти надто, красуне, пишна,
Щоб в церкві такій сидіти.
Цвітеш, як весняна вишня,
І мусиш в селі цьому скніти?

В містах же ( ти це зауваж-но ! ) ,
Є шанс заміж вискочить скоро.
Там хлопців багато поважних,
Попасти б тобі в їхнє коло!

Не місце тобі у цій церкві,
Навіщо тобі тут скніти.
Від скуки тут можна померти.
Шукай цікавіше щось в світі.”

Гординя звела і сестричку
Й звільнилось на лавці місце.
Загасла в світильнику свічка,
Згорділо серденько чисте.

Гординя пішла рядами,
До старшого брата підсіла.
Йому почала гугнявить
Про вівці, корови, сіно.

Про жито й пшеницю в полі,
Про те, що він справний господар,
Хай ще розширяє комори,
Бо він над усі цим - володар!

І брат Боже Слово не чує,
Псалми перестав вже співати,
Думками комори будує,
І в мріях збудовує хату.

Сестрі ж, що завжди сумує,
Гординя сипнула в вічі:
“Тебе, сестро, Бог вже не чує,
Сім’ю ж до спасіння не кличе.

То ж мужу тепер не корися,
Будь горда до нього удвічі.
Молися тепер, не молися -
Він буде п’яницею вічним.

Сестра підкорилась гордині,
Прийнявши лукаву пораду.
І з мужем своїм з тої днини
Вела себе гордо й злорадно.

...Сьогодні між вірними в церкві
Посіяла лиха чимало
Гординя, підступна і вперта,
Гординя, пихата й зухвала.

То ж будьмо уважні та пильні,
Її не пускаймо у серце.
Щоб місця не дати гордині -
Закриймо для неї всі дверці.

Пильнуймо завжди у молитві,
Себе обдивляймося пильно,
Зборімо гординю у битві,
І будем від гордощів вільні!