„Жаден раб не може служити двом панам,-бо
або одного зненавидить, а другого буде любити,
або буде триматись одного,а другого знехтує.
Не можете Богові й мамоні служити!”
Луки 16:13

Збулась, нарешті, давня моя мрія-
Придбав я поля здоровенний шмат!
Тепер я можу і садить, і сіять,
Добром комори й клуні набивать.

От тільки б вирішить одне питання:
У дім молитви якби-то піти,
Бо вже й забув, коли там був востаннє,
На це часу не можу я знайти.

Радію я, коли милуюсь полем,
Де оком кинь- моє це все, моє!
Поля, городи, клуні та комори,
Що не кажіть, те миле, що своє!

Гектар пашні, дві сотки огірочків,
Цибулі зо три соточки росте.
Воно мені рідніше сина й дочки,
Ну, а зібрання - то усе пусте.

В зібрання ходять часто лиш нероби,
А справжній газда на полях щодня.
Щоб забезпечити надійно свій добробут,
Від часу Божого приходиться віднять.

Хай Бог простить такі мої провини,
Він же терплячий, добрий і святий.
Адже Він Сам обрав мене за сина,
То й мусить синові усе простить.

Ну, правда, я не дуже-то прощаю.
От взять сусіда близького мого -
Він плугом поорав над самим краєм,
Зрізав межу, ну як простить його!

Ніколи не прощу його провину,
Адже межу він ледве не зорав.
Йому я в спину слів гостреньких кинув,
І він мені нічого не сказав.

Бо хто він є! Це я – дитина Божа,
Бо ж маю я достаток з року в рік.
От жаль, у церкву я ходить не можу,
Не маю часу, та уже й відвик.

Я ще піду. От тільки позбираю
Весь урожай, що Бог мені послав,
Усі комори вщент понабиваю,
Тоді й піду – зроблю все, як сказав!

Ні, не піду, а краще вже - поїду!
Куплю машину гарну й дорогу,
Хай не посплять від заздрощів сусіди,
А перед Богом не лишуся я в боргу.

Йому щось дам, як буде в мене лишнє,
( колись настане, може, такий час ),
Тоді я думатиму лиш про вишнє,
І буде в мене з небом все гаразд!

Ти, Боже, потерпи ще трішки-трішки,
Куплю машину ворогам на зло,
Бо соромно мені ходити пішки -
Я ж Божий син, мені ж завжди везло.

...Таки везло, бо це - лише везіння.
І тут ти, друже, правильно сказав.
Та це, на жаль, не є благословінням,
Тебе Господь благословляти перестав.

Тебе Він хоче викреслить із книги,
В яку колись, радіючи, вписав,
Адже ти став холодним, наче крига,
Невже даремно Він тебе спасав?

Хіба Ісус пішов на хрест голгофський
Лише для того, щоб ти ситно їв?
Не хоче Він, щоб був ти лише плоттю,
В тобі ж Він Свого Духа поселив.


А ти вгасив Його суєтними ділами,
Духовно впав, хоч у багатстві зріс.
А серцем затвердів, неначе камінь,
На тебе боляче дивитися до сліз.

Твої комори – то усе марнота,
Верни любов, якою ти палав.
Куди ідеш ти, і насправді, хто ти,
Спішиш у небо, чи до миски, як Ісав?

Не розміняй небесне перворідство
На це земне – марнотне і пусте.
І від землі, нарешті, відірвись ти
І глянь у небо – чисте і святе!