То жердина під мідяним змієм в пустині гріха,
То я хрест, на якім смерть тілесну Ісус мій приймає…
До нестями в мені Ісусові рани болять.
Обпікає вогнем Кров Його, по мені що стікає.

Я тоді ще була мертвим деревом, грішним стовпом,
На якому, ламаючись, тіло за мене вмирало у муках.
Симон, плечі підклавши, ніс гріх всьогосвітній з Христом.
Цвяхи в мене вбивали крізь чисті святі Його руки.

Він обпік мене Кров’ю Своєю, очистив, омив,
І живу вже не я, а Ісус у мені проживає
Він за всіх Свою Кров на Голгофі у муках пролив.
Не барися, мій друже, тебе Він з любов’ю чекає.
Амінь.