сестричці Ніночці (з її розповіді)

Я сплю – не сплю, дрімаю – не дрімаю,
Чи сон то, чи видіння, я не знаю:
Розкішний стіл при білосніжній скатертині
І незнайомці за столом сидять у радості, у неземній святині.

Мені так захотілось сісти за той стіл із ними…
Тут Незнайомець підійшов, неначе б давній мій знайомий,
За руку взявши, до стола підвів,
А Сам зі мною за той стіл не сів.

І я почула голос лагідний і строгий:
-“Скажи, чи над усе ти любиш Бога?”
-Пробачте, мати я, і більше над усе люблю своїх дітей.
-“А ідоли, кумири в тебе є?”

-Багатство, гроші, щоб дітей ростити,
Їх завжди мало, як без них прожити?
-“А Ймення Бога призиваєш надаремно, в суєті?”
-Так, але ж я роблю це як усі

-“А день суботній, - ти святиш його для Мене?”
-Ні, з багатьма неділю бережу для Тебе.
-“Шануєш батька, матір, - любиш їх?”
-Батько покинув…Мати – п’яна злість.

Чи можу я таких батьків любити?…
-“А як “не убивай…”
– Прости, так важко в світі жити
Я не могла дітей багато мати…

“А не кради…”
– Я при нагоді брала як усі, аби нужди не знати.
-“Чи неправдиво свідкувала ти
На ближньго?” – О, Господи, прости,

Були плітки і поговір, і осуд,
Жадала в зависті…Який бридкий я сосуд.
Так не хотілося із-за стола піти,
Та я почула: -“Гідна смерті ти.”

В страху шептала:”Умирати я не хочу.”
Знайомий Незнайомець, підійшовши, глянув в очі
Й сказав: ”Сідай, а я піду за тебе…”
Я навіть не змогла сказати:”Я сама... не треба…”

Його схопили, били, катували,
Кусками шкіру й м’ясо виривали,
Вінець шипами в голову забили
І на знесиленого хрест мій возложили.

Він ніс всі мої болі, мої рани,
А серце моє рвалось до нестями,
Кричала: ”Досить! Я того не хочу!”
А Він з любов’ю глянув мені в очі…

“Я ж маю бути там на тім хресті…”
Його сльоза кривава бігла по моїй щоці.
-“Живи, за тебе помираю Я…”
Я знову за столом. –“Їж, - каже хтось, - тепер ти тут своя.”

Де мій Знайомий? –“Він воскрес, Живий,
Він Утішителя прислав тобі, прийми.
Ним наповняйся, Ним палай, гори,
Слухай Його і тільки Ним живи.”

“О, Батьку! Як я дякую Тобі,
За Твого Сина, за Твій Дух Святий.
Благаю, як й мені, так й всім допоможи
Побачити, як сильно кожного з нас любиш Ти.”

О, друже, кожний, хто увірує – не вмре
З любов’ю кожного за стіл Він приведе.
-“Прийдіть, знедолені, до Мене…” – Він сказав.
Глянь в Його очі, Він за тебе умирав!!!
Амінь.