Між гір лежить долина світла,
У далині незвідані стежки,
Кипить у жилах свіжа сила -
Прекрасні молоді роки.

Це Йосип йде горами до Сихему,
Братів шукає із отарою овець.
Земля колишнього Едему,
Чи зможе зобразить тебе митець?

Вбирає оком цю красу природи,
Лягає стежка серед пальм.
Коли ж брати його дійдуть до згоди?
Тоді, як підуть в вимушений найм.

Немов шатро, стоїть олива
“Я відпочину у підніжжі у гори.
Далеко є вершина зовсім сива
І йти до неї днів зо три”.

Гойдає вітер соковиті трави,
Приносять прохолоду з сніжних гір
Розкішні дивовижні сходу барви,
Вони гармонізують зір.

“Чому ти млієш і тріпочеш серце,
Мені що відчуваєш поясни?
І зорі уявились, й місяць, й сонце.
Чому наснились дивнії тісни?”

Не знає Йосип, що існує зрада,
Що піде в рабство на роки
І фараон прийме його пораду,
Тоді дасть перстень із руки.

І Йосип йде братам своїм на зустріч,
В дорозі день давно погас.
“Хоч крутяться думки гнітючі -
Здійсню батьківський я наказ.”


І ми вдивляємося в горизонти,
Чекаєм бачити: що в далині?
Запитуємо в близьких: “Хто ти?”,
І ким являєшся мені?

Мене вражає Йосипова щирість,
Присутність в серці простоти.
Йому незнані злість і мстивість, 
А лиш велика сила доброти.

Десь кілометрів дев`яносто,
Пройде ще Йосип до братів,
Вони його без жалю просто
Відправлять до юрби рабів.

І Йосип з сумом піде до Єгипту,
Мине в дорозі рідний дім,
Пройде тяжку дорогу збиту,
Нещастя зійде, наче грім.

Чи можна пережити підступ?
Надії іскра догоря,
І він складе життєвий іспит,
Засяє майбуття зоря.


Він стане другим в фараона,
Зупинить голод у Єгипті.
І зникне давня перепона
Брати прийдуть його просити,

Щоб вибачив образу давню
Заради люблячого батька, 
Він вислухає це прохання
І вибачить їх без оглядки.