ЛОАДИКІЯ.
Вінок терновий не лавровий,
Чоло Христове не людське,
Вже похитнулися основи,
Святе не сіль ,сіль не святе.

На смак не солодко не гірко,
І щось не холодно й не парко,
Несе нам світ гріх під копірку,
До церкви в рай за контромарку.

«Хіба ж за те які ми є,
Ми варті слави-ні і ні,
Якби ж хто місце знав своє,
Але там Він і на хресті,»

Для кого вічність наче мить,
Душа людська цінніше світу,
А ми ,а ми,ні не болить,
Невже ж смак солі не по змісту.

Як вісь ми ,все навколо себе,
Земля також з ім*ям дочасним
Летить на дно гріха від неба ,
Ще мить і мала б уже впасти ,

Та Бог явив довготерпіння ,
Авжеж до нас ,не ради Себе,
Поки що тягнеться падіння,
Шкода що з неба ,а не в небо.