Не будь невірним
Він пішов в темну ніч. На дворі не було холодно. Чорні хмари, які нависли над ним не були такі страшні, як те, що він зробив...

То був Юда... Як багато було для нього зроблено. Самим Ісусом Христом він був покликаним на служіння. Та, допустивши зло в своє серце, гіркий корінь виріс в ньому і заглушив зерна правди, любові, доброти, віри.

Таке ж положення можуть мати віруючі люди. Ходячи в двори Господні та вивчаючи Слово Боже, йдуть за порадою до світу цього. Допускають в своє серце сумнів, випробовують долю, зраджуючи найкращому – Божому.

Невже є кращим їсти вам полову,
Невже нема щось кращого? Ви знали!
Та думали, що встигнем для обнови,
І йшли, й робили що попало.

Ми думали, що сонце ще високо,
Що ще ми будем жити й буде час,
Повірити в любов Христа глибоку,
І в те що Він прощає нас.

Що можемо робити ми будь що,
А Він терплячий й все перенесе,
Попросимо Його, коли захочем,
А Він нам простить і спасе.

Та те, що завтра буде, те ніхто не знає,
Й що за годину й навіть за хвилину,
То що ж ми можем ждати краще,
Для Бога неприємна ця картина.

Як Бог спокійно зможе споглядати,
Коли в занедбанні дитя Його,
А ти - дитя Його любові,
І Він не так, як думаєш візьме і поведе.

І може бути аж до болю, та не до смерті,
Ніхто не вмре спокійно у невір’ї,
Спочатку треба буде зрозуміти ціль життя,
І вибрати, якщо розумно, то Христа.