Йшла недостойна до достойних в дім.
Вона почула, що гостює в нім
Той, що великі звершує дива.
Вона була тілесно не каліка:
Казали – вона грішниця велика,
А в ній душа була вже ледь жива.

Той гріх – тиран так вимучив її,
А люди – і далекі, і свої –
Одне лише давали їй – судили.
Але Ісус у Симона в гостях!
Й наважилась: несла свій скарб в руках,
Зайшла і біля ніг Христа схилилась.

З очей, ні, з серця, сльози ручаєм,
Бо серце вчуло нежданий щем:
Не осуду – небесний дотик миру.
Ті ручаї стікали на ступні
Ісусові спітнілі й порошні;
Волоссям втерла їх, мастила мирром.

Мужі достойні змовкли при столі
І Симон уже висновки свої
Робив про Гостя, що прийняв без шани;
А в душу жінки мир спливав –
Той, Хто серця вивідує сказав:
«Іди із миром – все тобі прощаю!»

Велів Він учням «Йдіть в достойних дім.
Як дім достойний – лишиться мир в нім,
А якщо ні – ваш мир піде із вами!»
В дім Симона мир Божий завітав,
Та Симон того серцем не шукав,
А та, яка шукала, та прийняла.

Дух Божий нині йде в доми до всіх:
Бог бачить серце, яке змучив гріх.
Де Бога кличуть й хиляться в пошані –
Він завітає в той сердечний дім,
Простить гріхи великим і малим,
І Божий мир прийде із покаянням.

Не думайте: «Я недостойний цього!»
Прощає Бог! Велика милість в Нього!
Спасає Бог не праведних, а грішних,
Й той більше любить, кому простять більше!