Як часто ми страждаємо від страху
За наші вчинки, за наші гріхи.
І каменіє тіло все від жаху
За те, як жили ми у всі віки.

Війна планету всю заполонила.
Навколо нас страждання, біди, плач.
Невже, людино, знову ти забула
Хто твій Творець,а хто є твій палач?

І от душа звертається до Бога:
«Прости, Владико, я молю, забудь
Якою грішною була моя дорога
Не дай мені повз тебе промайнуть.

Прошу, мій Господи, веди мене за руку.
Через усе життя мене навчай.
Без Тебе світ приречений на муку.
З Тобою на землі знайду я рай.»