Мабуть його нема на світі, Якщо Він дозволяє лихоліття. Навкруг багато сліз і болю, Невже в руках Господніх скільки горя?
Як може бачити Він війни і розруху, І чути материнський плач під крики крука? Для чого дозволяє голод й зубожіння, Чи може випробовує людське терпіння?
Чому куди не глянь - розпуста? Лиш у серцях у наших пусто. І уві сні і наяву за цінність Вже не мають чесність й доброту.
Тепер панує влада й лицемір'я, Лиш ті у кого повний гаманець - ті вільні, А решту - всі раби, заковані в образу й страх, Бо справедливості нема, прийшов їй крах.
На зміну всім людським чеснотам Прийшли важкі гріхи й пороки, Вони ведуть в один страшний кінець, Ми знаємо та не засвоюєм уроки.
Так легше, так простіше жити, Не думати й серця закрити, І егоїзмом своїм потішатися, Та долею всіх нас не перейматися.
Чому ж Господь несе цей хрест та гніт, Невже не в силах врятувати світ? Змінити і порядок і уклад, Навести в наших душах лад?
Він лише дивиться й спостерігає, Чи він сумує чи чогось чекає? Кінця цих мук і небуття, Чи все ж - людського каяття?
Щоб ми очистили гріховні помисли й думки, І щиро попросили допомоги, Тоді почуєм Боже слово, І зникнуть сумніви й тривоги.
"Ви мали тут творить добро, І сіяти людську турботу, Де допомога, розуміння, Розвіють всі страхи й скорботи.
Мир буде з вами - каже Він, Лиш хочу усвідомлення взамін, Того, що кожен Всесвіту клітинка, І мого серця половинка.
Повинні бути ви єдині, Ви браття й сестри не віднині, Такими я створив вас на початку, Як світ подарував весь без остатку.
Отож тепер я лиш спостерігаю, Плоди творіння пожинаю, У ваших все руках, я вірю й знаю, Світ зміниться, я цього так чекаю...