Бог каблучку мені дав – Цінне злато, чистий сплав. Як вогонь в руці горить, Не тускніє ні на мить. Подалась з каблучкой я У далекії края, Бо пишалась: „На мені – Краще злато на землі!” Я показувала всім, І знайомим і чужим: „Подивіться всі сюди, Краще злата не найти, Бо каблучка в мене ця Від Небесного Отця!” Бачу я, що заздрять всі Цій каблучці на мені... Але якось, в час лихий, Підійшов якийсь чужий. І зухвало всім сказав, Що прикрасу кращу мав. Здивувалися всі ми І до нього підійшли. Всі хотіли хоч на мить На прикрасу поглядіть. Він дістав з кишені нам Вишитий мішечок, там Перстень дорогий лежав Й барвами на сонці грав. За каблучку кращим був, Погляд в тій красі тонув. І казали всі мені – Він дорожчий у ціні. Що робити? Підскажіть! Він же кращий, поглядіть! Хочу мати перстень я, Він – усе моє життя! Нудьгувала довго я, Але ось, одного дня Проміняла Божий дар На дешевий я товар. Знову заздрили мені Люди всі на всій землі. Та раділа лише мить, Як прикраса та блишить, Бо дивлюся якось – жах, Скрізь на перстні тім іржа! Обдурив мене чужий, Перстень був не золотий! Я покинула міста І побігла до Христа. Та гадала, Він мене Геть від Себе прожене. Та Він радий мені був І провини всі забув! Він нову каблучку дав – Цінне злато, чистий сплав! І прикраса є на ній – Хрест Ісуса пресвятий! Скарб в руці моїй лежить. Серце радістно тремтить І співа душа моя, Зрозуміла тепер я – Найцінніше в світі є- Прощення, Ісус, Твоє!