Ми цінуємо те,що втрачаємо.
А коли вже втрачаємо-плачемо.
Розуміємо все ми і знаємо,
Але часом,себе ми не бачимо.

Із відвагою ближніх ми судимо,
А себе,в одну мить оправдаємо.
Тільки тих хто нас любить,ми любимо,
Ну а інших усіх- занехаємо.

Досить часто,ми крила обріжемо
Усім тим,хто злетіть намагається,
В те,що хочемо лиш,ми повіримо,
А все інше вже нас не торкається.

Ми гарячі,тоді,коли вигідно,
А всім іншим від нас тільки холодно.
Ми багаті...та стали ми бідними,
І душа помирає від голоду.

Ми - живі. Але віє могилою,
Коли ми на зібрання приходимо.
Не від битв з вами ми обезсиліли,
А від того,що з Богом не ходимо.

Ми знайдемо собі сотні оправдань,
Як потрібно,то навіть образимось.
Але ти зупинись,і в себЕ заглянь,
І дай відповідь сам,перед Господом.

Ми цінуємо все,що втрачаємо,
І коли вже втрачаємо- плачемо.
Розуміємо все ми і знаємо...
Та дай Бог,щоб себе ми побачили.
Амінь.
12.02.2025р.
Артемук Мирослава