Вже й небо долу похилилось,

земля напружилась зі страху,

якби уміла помолилась,

щоб Бог зберіг від злив і засух.,



Якби уміла, то сказала б,

Прости, що гріх ногами топче,

прости, що так родила мало,

та жити більше так не хочу.



В хворобах з голодом, з потопом,

мене Ти вітром вчив зі шквалом,

та видно зібраного скопом,

щоб гріх людський спинити мало.



А Ти чекаєш Любий Боже,

карати терпиш нас зненацько,

спиняєш, люблячи тривожиш,

як Друг, як Батько і по - братськи,



Та не земля, а горді люди

собі шукають виправдання,

б`ючи себе не раз у груди,

гріх прикриваючи бажанням.



Ні щоб сказати "Прости грішних",

Ні щоб зробити перший крок,

яд рішень не приймать поспішних,

Адама вивчивши урок...



І було б небо, сонце й зорі,

не було б холоду й жари,

у лісі звір, і риба в морі,-

живи, слав Бога, і цари.